Сьогодні в нас велике свято – День Соборності України, свято рідного
краю, святонашої держави.
Ми пишаємося, щоми – українці,
а наша Вітчизна —Україна.
Народилась
Україна Нова,
Небувала,
чиста, як дитя,
Україна
Зоряної Мови,
Україна
Божого Буття!
Україна
казки і кохання.
Та
Держава, де щезає тлінь.
Україна
творчого повстання
Для
усіх безсмертних поколінь.
Віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів
незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Маємо бути свідомі того, що
лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови
економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою
пишатимуться наші нащадки.
Здавалося б, нарешті ми отримали те, заради чого сотні років відчайдушно
боролися й гинули мільйони наших предків, щоб отримати таку бажану свободу. Часи,
коли вже жодна з країн світу не може нам диктувати свої правила. А ще Україна
понад усе прагне до миру, спокою.
8 січня Україна відзначає день народження журналіста, визначного українського поета, одного з найактивніших діячів руху опору шістдесятників - покоління інтелігенції, яке виступало на захист української мови і культури - Василя Симоненка. Сьогодні йому б виповнилося 88 років
Василь Симоненко - біографія поета
Василь Симоненко народився 8 січня 1935 року в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Батько покинув родину, коли хлопчику був 1 рік, тож його виховували мама і дід. Дитинство хлопчика важко назвати щасливим - як писав Олесь Гончар, "його дитинство чуло ридання матерів, що божеволіли від горя на фронтових похоронках, воно брело за ним скородити повоєнні поля, тяжко добувати хліб насущний".
Утім, школу хлопчик закінчив із золотою медаллю, а згодом вступив до Київського університету на факультет журналістики. Разом з ним навчалися Борис Олійник, Микола Сом, Юрій Мушкетик, Валерій Шевчук.
Після отримання диплома Василь Симоненко працював у редакціях газет "Молодь Черкащини", "Робітнича газета", "Черкаська правда". У редакції "Черкаської правди" познайомився зі своєю майбутньою дружиною Люсею. Згодом у родини народився син Олесь. Саме Олесю Василь згодом присвятить "Лебеді материнства":
"Можна все на світі вибирати, сину.
Вибрати не можна тільки Батьківщину".
Писати Василь Симоненко почав у студентські роки. Однак за його життя видано лише збірку лірики "Тиша і грім" (1962) і казку для дітей "Цар Плаксій та Лоскотон".
Василь Симоненко - творчість поета-шістдесятника
Вірші Симоненка, які допускалися до друку, коригувалися радянською цензурою. Через цензуру друкувався Симоненко неохоче - не виносив втручання у свої тексти. У ті роки набули великої популярності самвидавні вірші Симоненка. Саме його сатира на радянський лад заклала підвалини українського опору 1960-1970 років - скажуть потім літературознавці. Поет був нещадний до українських ворогів, глумителів та відступників. Українська нація, був впевнений Симоненко - після тоталітарних жахів імперії, після геноцидів і голодоморів - посяде гідне місце в житті цивілізованого вільного людства.
"Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є!
В його волячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!"
Поряд із творами громадянської та інтимної лірики з-під пера Симоненка виходять сатиричні епітафії, байки, він пише віршовані жарти й казки для дітей.
Навесні 1960 року в Києві заснували Клуб творчої молоді. Його учасниками були Іван Драч, Алла Горська, Ліна Костенко, Василь Стус, Микола Вінграновський, Іван Світличний, Євген Сверстюк й Василь Симоненко. Він брав активну участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, виступав на літературних вечорах.
Чому помер Василь Симоненко - побиття журналіста
Василь Симоненко помер у 28 років. За офіційною версією - від раку. За іншою версією - Симоненко просто "забагато знав".
У 1962 році він разом із колегами Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця, де було поховано жертв розстрілів НКВС - на цвинтарях у Биківні, Лук’янівському та Васильківському кладовищах на Київщині. Це стало трагічною подією в його житті - його було взято на облік до КДБ.
Влітку того ж 1962 року владою було підлаштоване звіряче побиття Василя Симоненка на залізничній станції ім. Шевченка (м. Сміла) у Черкаській області. Того дня між буфетницею ресторану і Симоненком випадково спалахнула суперечка: за кілька хвилин до обідньої перерви продавчиня відмовилася продати цигарки. На обурення поета нагодилися двоє чергових міліціонерів. Коли Василь пред’явив редакційне посвідчення, правоохоронці безцеремонно скрутили журналісту руки й на очах натовпу потягли до вокзальної кімнати міліції, де жорстоко побили.
Знайомі письменника згадували, що після звільнення Симоненко почав скаржитися на болі внутрішніх органів. Навесні 1963 його стан погіршився, а у вересні поета госпіталізували. Лікарі діагностували рак нирок, а побої міліціонерів тільки прискорили розвиток хвороби.
Операція результатів не дала. 14 грудня 1963 року, у свої неповні 29 років, поет помер у черкаськiй лiкарнi. Під час похорону до рук друзів поета потрапили його щоденники й архів, але Симоненка в Україні не видаватимуть ще 15 років. У 1965-му поета висунуть на Шевченківську премію, однак отримає її Василь Симоненко лише через 30 років, в незалежній Україні - посмертно.
Василь Симоненко - цікаві факти з життя
Майбутня дружина Василя Симоненка, Люся, припала до душі не лише поету, а й його товаришу Станіславу Буряченку. Однак Станіслав потім згадував: "Очевидно, Вася більше припав їй до серця. Якось, повернувшись з відрядження, почув від нього вбивчу для мене інформацію: Славко, можеш мене вітати. Одружуюсь". У коханні Симоненко зізнався словами: "Люся! Люся! Я боюся, що влюблюся", а ще називав її Люся-малюся.
Свою дружину Люсю поет причарував вином із троянд. Коли Василь їздив у відрядження в Тальне, його навчили готувати вино та розповіли легенду про садівника, який пригостив вином княжну, і вона в нього закохалася. "Коли Василь вперше побачив свою майбутню дружину, то купив отакенну корзину троянд, зробив із них вино, пригостив її, і причарував. А ще пообіцяв робити щовесни трояндове вино - щоб закріпити успіх", - пригадував друг Симоненка, журналіст Микола Сніжко. Василь називав своє фірмове вино на французький манір - "Симоне", а дружину Людмилу - Люсьєн.
Коли Симоненкові дали квартиру, він мав протягом місяця відпрацювати її на будівництві. Співробітники редакції відпрацювали цей термін за Симоненка гуртом - за один день.
Улітку 1962 року Василь Симоненко з Миколою Сніжком та сім`ями відпочивали на пікніку на березі Дніпра. Там випадково у воді поет знайшов підкову. Забрав її та хотів повісити вдома над дверима, але дружина не дала. Тоді Симоненко прибив підкову до одвірка у редакції "Черкаської правди", де працював. "Сказав, що в кожної хати повинен бути свій оберіг", - пригадує Микола Сніжко.
Через 35 років після смерті в робочому кабінеті Василя Симоненка відкрили кімнату-музей. На столі лежать рукописи віршів, перо, стоїть машинка. Збоку - вішак із плащем і капелюхом, а на полиці шафи - підкова.
9 листопада українці у всьому світі відзначають надзвичайно важливе свято – День української писемності та мови.
Це свято започаткували ще у 1997 році, коли президент України Леонід Кучма на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови у консолідації українського суспільства видав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови».
Упродовж століть українська мова, так само як і її носії – український народ, зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав.
Однак попри це, з кожним роком українська мова розквітає: носіїв рідної мови стає дедалі більше, молодь все частіше популяризує українську в соцмережах та спонукає до її вжитку у мовленні. І сьогодні українською мовою розмовляють понад 45 мільйонів людей.
Друзі, говорімо українською, щоб нас побачив світ, побачив успіх України,
Перше – Свято Покрови Божої Матері, друге – День українського козацтва, третє свято, дуже молоде – День захисника України. Усі ці свята дуже взаємопов’язані і виникали послідовно 14 жовтня православні християни святкують день Покрови Пресвятої Богородиці. У народі говорять: «Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем». Це свято вважається одним із найбільш шанованих свят в Україні. Не виникає навіть суперечок між православними українцями й рідновірами, котрі хоч і вкладають у це свято зовсім різний зміст, ставляться до нього дуже шанобливо. Зі святом Покрови співпадає святкування Дня українського козацтва. З давніх-давен Божа Матір вважалася покровителькою усього українського козацтва. А на Січі запорозькі козаки збудували церкву на честь Покрова Богородиці з її іконою. І. до речі, саме у цей день, козаки збирали Велику раду, на котрій обирали гетьмана й визначалися з подальшими військовими планами. Відомий український етнограф Олекса Воропай писав, що після зруйнування Катериною ІІ Запорозької Січі, козаки, ідучи за Дунай, несли з собою ікону Покрови Пресвятої Богородиці Цікаво, що козаки настільки глибоко й щиро шанували образ Покрови Божої Матері, вірили у її силу й урочисто святкували цей день, що у народі закріпилася й друга назва свята – Козацька Покрова.
Певно, не знайдеться в Україні людини, яка б не знала про козаків. Про них складено безліч творів, книжок і фільмів. Про козацький рід співається й у нашому державному гімні. Образ сміливого парубка, котрий захищає честь та волю нашого народу, міцно закарбувався у пам’яті поколінь. Тож, козак в українській культурі – звитяжний воїн, озброєний захисник Вітчизни, що боронить віру, гідність та звичаї усього нашого народу. Друга спроба вибороти незалежність українського народу й держави здійснювалася у тяжкі 1917-1920 роки. Третя – уже в наш час – під час розпаду радянської імперії, коли прокинувся волелюбний інтерес до власної історії й генетичної пам'яті. Четверта хвиля цього інтересу, – напевно, сьогоднішня. Адже, з 2015 року 14 жовтня є державним святом і неробочим днем – Днем захисника України.
Цьогоріч, 26-го квітня, минає 35 років, як на 4-му енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції сталася катастрофа планетарного масштабу, яка є найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.
Відлуння цієї трагедії відчувається і зараз, а значить ми маємо гідно вшанувати тих, хто поклав своє життя або віддав своє здоров’я за те, щоб ми сьогодні могли спокійно жити і розбудовувати нашу власну державу.
26 квітня – День Чорнобильської трагедії і Міжнародний день пам'яті жертв радіаційних аварій та катастроф, що був запроваджений у вересні 2003 року. Це день, який назавжди змінив історію Чорнобильської АЕС. День, який сколихнув увесь світ та змінив ставлення до використання мирного атома. День, який змінив долі сотень тисяч людей.
Аварія на ЧАЕС світовим співтовариством визнана найбільшою техногенною катастрофою в історії людства, а тому належне відзначення 35 річниці аварії на Чорнобильській АЕС – спільне завдання представників влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, жителів країни та нашої області.
«Чорнобиль» - слово, яке у кожного українця викликає сильні емоції. 35-ті роковини аварії на ЧАЕС можуть стати для всієї України та великої частини міжнародної спільноти потужним поштовхом для об'єднання зусиль.
Ліну Костенко вважають генієм слова, залізною жінкою та живою легендою, а її біографія є прикладом для мільйонів українців та невичерпним джерелом мудрості. Її вислови надихають на зміни і змушують замислитися над вічними темами.
Ліна Костенко є видатною сучасною українською поетесою, своїм життям і творчістю вона засвідчує несхитну мужність, палку любов до України. Вона — одна з тих митців, хто не втратив людської гідності в часи переслідувань, не йшов на компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито: «...не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю».
Твори української авторки перекладені багатьма мовами світу. Вони неодноразово входили до закордонних антологій і збірників, а також видані окремими книгами.
Лауреат престижних премій, зокрема — Міжнародної літературно-мистецької премії імені Олени Теліги (2000), Міжнародної премії Фонду Омеляна і Тетяни Антоновичів, премії імені Франческо Петрарки, якою відзначено її книжку «Ілюстрації» (в перекладі італійською мовою, 1994). У дипломі зазначено : «Спеціальна премія світовій поетесі Ліні Костенко». У 1998 р. у Торонто Л. Костенко здобула найвищу відзнаку Світового конгресу українців — медаль Святого Володимира.
Ліна Костенко — справжній майстер художнього слова. ЇЇ поезія — це приклад самовідданого і шляхетного служіння народові. Вона пробуджує почуття добра і справедливості, творить у людині людину, по — філософськи осмислює зміст життєвих проблем. Філософська лірика Л. Костенко — велика частина поетичного доробку автора. Усі найважливіші філософські питання так чи інакше порушено в її творах: це й питання сенсу людського життя, швидкоплинності часу, діалектики духовного та матеріального.
Творчість Ліни Костенко — визначне явище в українській літературі новітнього часу, її прикметною рисою є інтелектуалізм — рух, поезія, злети думки, яка осягає великі історичні простори, напружено шукаючи ключів до таємниць буття людини, нації, людства...
Значущість поезії Ліни Костенко полягає в сутності самої поетеси, яку вона визначила так: Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність…
У кожного народу є талановиті митці-поети,письменники. Саме вони прославляють свою країну ,звеличують її серед інших націй світу. Тарас Григорович Шевченко — великий поет, геній українського народу. Він зробив неоціненний вклад у духовну скарбницю людства.
Без його імені не можна уявити нашої літератури, нашої культури, нашої країни. Його творчість невмируща. Життя Кобзаря можна вважати справжнім подвигом у мистецтві, бо він віддав усі свої сили, щоб врятувати український народ, українську культуру та відкрив перед ними шлях у майбутнє. З плином часу все більше переконуєшся, що поезії нашого Кобзаря — то одкровення, які він висловив на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців. Тарас Шевченко — це вічний вогонь, що ніколи не згасне в серцях народу. Творчість Шевченка — це святиня, якою дорожить і гордиться український народ. Ми, нащадки, будемо завжди берегти у своєму серці той вогник любові до Вітчизни, який запалив поет своїми безсмертними творами.
