Характеристика персонажів
Основні персонажі
- Григорій Многогрішний,
- родина Сірків (Денис Сірко, Сірчиха, їхні діти Гриць та Наталка),
- майор НКВС Медвин.
Григорій Многогрішний
«Юнак — 25 літ, русявий, атлет, авіатор» (з телеграми про розшук Многогрішного).
У творі немає детальної характеристики зовнішності головного героя. Що ж до його характеру, то це надзвичайно вольова, рішуча, сильна та незламна особистість із величезною жагою до життя, до боротьби за свої ідеали. Ці його риси проявляються протягом усього твору: він не зламався на допитах у радянських катівнях, вистрибнув із потяга, хоча шанс вижити був один зі ста, витримав усі надзвичайні випробування в тайзі.
Кредо героя — «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!» Григорій здатний до дуже глибоких почуттів та переживань. Так, надзвичайно зворушливими постають його почуття до родини Сірків, яка його прихистила, ніжна любов до Наталки: він бореться зі своїм почуттям до дівчини, оскільки знає, що може занапастити її, бо є втікачем, якого будь-якої хвилини можуть спіймати.
Крім того, Григорій — справжній патріот України, готовий пожертвувати заради батьківщини власним життям. Григорій є правнуком гетьмана Дем’яна Многогрішного: у такий спосіб автор підкреслює спадкоємність волелюбних ідей українців (Дем’ян Многогрішний — гетьман Лівобережної України (1668-1672), якого російська влада спочатку хотіла стратити, а потім заслала в Сибір).
Родина Сірків
Родина українців, що переселилися на Далекий Схід. Вони пам’ятають історію свого роду, шанують Бога та українські народні традиції, дотримуються звичаїв, за якими жили їхні діди-прадіди. Загалом усі члени цієї родини є втіленням найкращих душевних рис: доброти, щирості, чуйності тощо.
Денис Сірко
«Кремезний, броватий, волохаті груди в пазусі».«Не дід, а вусатий дідуган, дебелий, високий, червоновидий, волохаті груди випинаються з білої пазухи. На ногах ічаги, на голові пропотілий кашкет, ватяні штани на нім, дарма що така спека, при боці мисливський ніж, а коло сідла в переднього коня приторочена гвинтівка».
Старий Сірко відповідально ставився до праці, був небагатослівний, досить стриманий у почуттях. Він — люблячий та дбайливий батько, який робив усе, щоб зберегти добробут та щастя своєї сім’ї. Денис Сірко — мудра, шляхетна та чуйна людина, завжди готова прийти на допомогу, дати гарну пораду, він розуміє близьких людей із півслова.
Сірчиха
«…їй понад п’ятдесят років, а вона виглядає ще молодо й бадьоро. І голос у неї такий, як у дочки, тільки не такий гострий, якийсь тепліший, ближчий».
Це ідеалізований образ доброї, ніжної, турботливої матері-берегині. Її любов до дітей є надзвичайною. І до Григорія вона поставилася як до рідної дитини, турбувалася про нього та підтримувала в усьому.
Гриць
«Високий, як батько, дебелий красень. Молодий — років 25. На ньому військовий, старенький френч. На ногах ічаги, на голові набакир кепка, а з-під неї буйний чуб кучерявиться. При боці — ніж, а за плечем новенький дробовик».
Молодий Сірко — вправний мисливець, дуже сміливий, рішучий і водночас спокійний та врівноважений. Він – гідний син своїх батьків, до яких ставився з великою повагою. Оскільки Сірки жили у відлюдному місці, Грицеві дуже бракувало спілкування. Тому він із величезним задоволенням ділився з Многогрішним усім, що знав про таємниці тайги, різні мисливські премудрості. Він став для тезки справжнім побратимом.
Наталка
«...хороша і бистроока, із стрічкою над чолом, і юна, смаглява від сонця...»
«Якесь дивне поєднання надзвичайної дівочої краси і суворості. Гнучка, як пантера, і така ж метка, мабуть, а строга, як царівна...»
«Гнучка, як вуж, граційна, як мавка, вона таїла в собі дивну силу, ця дівчина. Поєднання дівочої краси та чар з дикістю майже первісною, неприступною».
Наталка Сірківна – красуня, яка зросла в умовах дикої природи, що наклало значний відбиток на її характер. Вона надзвичайно смілива, не боїться жодних труднощів, бере участь у полюванні на тигрів нарівні з чоловіками. Наталка дуже наполеглива, коли хоче чогось досягти: «Як що заволоділо її серцем, то вже край».
Вона видається гордою та неприступною, суворою та гонористою:
«Дивна вона, ця дівчина… Вона навіть не розуміла, яка вона чарівна, … така, як ота рослина дивна, що ти її торкнеш рукою, а вона аж повернеться і напустить тонюсіньких колючок у руку. І це дівчина — звіроловка, переможниця страхіть усяких! Як та дика коза, що боїться, щоб її не впіймали, і не дається навіть підступити» (Григорій про Наталку).
Проте за цією неприступністю ховається дуже тонка, палка душа, просто Наталка дуже стримана у вияві своїх почуттів. Вона закохалася в Григорія, проте дуже довгий час приховувала свої почуття до нього. Її кохання до хлопця виявилося настільки сильним, що вона наважилася покинути батьків та ризикнути власним життя заради коханого.
Медвин
Майор НКВС, ворог Григорія Многогрішного.
«...Чорнобривий, з м’ясистим носом, віком понад тридцять літ… смокче бордо і читає-смокче “Правду”, студіює промову вождя… Майор виглядає, як саме втілення могутності, сили і гонору своєї пролетарської держави. В цілім експресі не тримається ніхто так гідно, так незалежно і гордовито, ба навіть трохи презирливо, з таємничою міною і незрівнянним почуттям вищості… Він дисциплінований і точний, і не схильний вдаватись у дрібниці».
Майор Медвин — жахливе породження радянської тоталітарної системи, яка створила не тюрми, а справжні катівні. Медвин постає як справжнє втілення всього злого та ницого в людині, це вкрай жорстока людина, справжній садист, що втішається, принижуючи інших. Але за вдаваною самовпевненістю Медвина ховаються моральна слабкість, боягузтво.
Думка, що Григорій — український націоналіст, якого він катував, — утік та перебуває на свободі, викликає в нього паніку; спогади про людей, яких він катував, отруюють його життя, позбавляють спокою:
«Він пригадує ті задушливі безсонні ночі, що тільки йому одному відомі. І маячіння в них… Це в нього, що мав нерви, як мотузки, — і маячіння… Він боявся, нарешті, сам спати — і одружився. А одружившись, утікав геть на люди, боявся ночувати вдома…».
Коли Григорій в кульмінаційній сцені роману знаходить свого ката, той утрачає обличчя:
«А Медвин — бравий герой і грізний суддя та володар душ людців і плюгавий злодюжка, порушник закону нетрів, — стояв і тіпався… Так, тіпався. Губа йому тіпалась, а очі… очі гидкого, сопливого боягуза».
У романі також діє ціла низка другорядних персонажів: Морози (родина, яка дружила з Сірками), тунгуз Пятро Дядоров, його дружина Фійона та багато інших.
Немає коментарів:
Дописати коментар